Чи не надто тривожна ваша дитина?

Оригінал: https://www.additudemag.com/my-child-worries-about.../ ___________________________________________ Тривога часто зустрічається у дітей - і тим більше у дітей з діагнозом РДУГ. Ось як батьки можуть відрізнити звичайне занепокоєння від тривоги, та як сім’ї можуть спільно працювати над цим й лікувати. Автор WILLIAM DODSON, M.D., LF-APA

Ральф завжди був сором'язливою і тривожною дитиною. Він ненавидів розлучатися з матір’ю, коли ходив до садка. Це погіршилося, коли він пішов у перший клас. Кожного разу, коли його батьки виходили з дому, він переживав, що трапиться якась трагедія і він залишиться сам. Однокласники вважали його дивним і відстороненим, і у нього було мало друзів в школі та у дворі. Роками його вчителі висловлювали занепокоєння тим, що поведінка Ральфа не давала йому змоги брати участь у тому, що відбувалося в класі. Десь після свого сьомого дня народження він почав прибирати все, що було в будинку, і засмучувався, якби щось було не на місці. Його батьки сподівались, що він переросте це, але його страх і нав'язливі ритуали лише погіршувались. Нарешті, їх педіатр наполіг на тому, щоб вони проконсультувалися з дитячим психіатром.

Тривога у дітей - звичайна справа

Коли тривога заважає навчальним досягненням, заведенню друзів та повсякденній діяльності, це стає розладом. Близько 15% дітей у загальній популяції та близько 25% дітей із РДУГ мають тривожний розлад протягом якогось періоду дитинства. Знайти причини та фактори, що сприяють розвитку тривожного розладу, та реалізувати успішний план лікування є проблемою навіть для досвідчених клініцистів. Тривога часто є родинною історією, і важко визначити, наскільки тривожна поведінка є генетичною, а наскільки є наслідуваною від тривожних батьків. Когнітивно-поведінкову терапію для лікування дитячої тривожності часто проводять батьки, які при цьому самі мають тривожні розлади. У більшості випадків краще спочатку лікувати стан батьків, щоб вони могли забезпечити структуру та стабільність, необхідні для допомоги своїм дітям.

Страх чи тривога

Важливо розрізняти страх і тривогу. За визначенням, тривога - це «безпідставний страх, погане передчуття». Людина відчуває, що ось-ось станеться щось жахливе без видимих причин. Натомість страх - це нормальна реакція на реальні загрози. У дитини, яка боїться ходити до школи через те, що над нею знущаються або через те, що вона зазнає невдачі, немає розладів. Але люди з тривогою завжди сповнені страхів. Важко відрізнити тривожні розлади від РДУГ. Більшості людей, які страждають на РДУГ, важко знайти точні слова для опису своїх внутрішніх емоційних станів. Діти та дорослі використовують слово “тривожний”, щоб описати перезбудження та ажитацію, які є частиною РДУГ. Буває і зворотне. Дитина, яка постійно відволікається на свої тривожні думки, здається, неуважна до своїх вчителів або батьків, і всі вважають, що вона має РДУГ. Діагностичні труднощі подвоюються, коли у дитини є і тривожний розлад, і РДУГ. Нервова система при РДУГ надзвичайно чутлива до сприйняття того, що хтось може позбавити їх своєї любові, схвалення чи поваги, тому що людина з РДУГ їх розчарувала. Це часто призводить людей до боязливості, яка межує з панікою в ситуаціях, коли вони передбачають, що зазнають невдачі й будуть піддані критиці. Важливо розрізняти чутливість до відторгнення і тривогу: ліки проти РДУГ можуть лікувати цю чутливість, а традиційні методи лікування тривожних розладів на неї не впливають.

Тактика лікування

Дослідження та клінічний досвід показують, що найкращі результати досягаються комбінацією когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та ліків. Не має значення, який спосіб лікування пробують спочатку. Як правило, обидва починаються одночасно. Якщо КПТ розпочинається без ліків, терапія часто не може знизити тривожність і відволікання дитини. Якщо ж застосовуються лише ліки, дитина продовжує, за звичкою, проявляти ті самі форми поведінки та мислення, які вона випрацювала раніше, щоб справлятися зі своєю тривогою.

Медикаментозний бік

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) рекомендують в якості першої лінії лікування тривожних розладів у будь-якому віці. З невідомих причин деякі діти стають збудженими та імпульсивними, коли вони починають приймати СІЗЗС, тому більшість клініцистів починають з препаратів короткої дії, такими як есциталопрам (Лексапро), які можна швидко скасувати. Тривога зменшується поступово протягом декількох тижнів, особливо якщо використовується низька доза, щоб уникнути побічних ефектів. Найпоширеніші побічні ефекти, нудота та головний біль, як правило, слабкі та минають за кілька днів. Близько 25% дітей з тривожними розладами мають РДУГ. Багато батьків та клініцистів побоюються, що використання психостимулятора погіршить тривожність дитини. Як правило, все навпаки. Недавній огляд 23 досліджень показав, що стимулятори значно зменшують занепокоєння та тривожність у більшості дітей із супутніми РДУГ та тривогою.

КПТ бік

Тривожні люди розглядають світ як загрозливий, і вони постійно насторожі. Вони надмірно реагують на кожну подію і мають катаклізмічні реакції на незначні або уявні виклики. КПТ допомагає людям розпізнати цей спотворений спосіб мислення та замінює його більш здоровими реакціями. Часто доводиться знижувати рівень страхів за допомогою ліків, щоб дитина могла займатися своєю терапією в кабінеті клініциста та вдома. Подібним чином, якщо присутній РДУГ, стимулятори потрібні для поліпшення уваги та контролю збудження й імпульсивної поведінки. Нові способи поведінки, засвоєні за допомогою КПТ, треба практикувати щодня, щоб вони стали для дитини її способами переживання й управління тривогою. Батьки повинні взятися за вивчення того, як допомагати своїм дітям використовувати ці нові техніки вдома, а також забезпечити, щоб терапія проводилась щодня протягом місяців.

Лікування Ральфа

Було встановлено, що у Ральфа є як тяжкий генералізований тривожний розлад з обсесивно-компульсивними особливостями, так і РДУГ. Ральф добре реагував на швидко підлаштовану дозу есциталопраму. На третьому тижні він вже був помітно менш тривожним, більш включеним у події та більше займався навчанням. Він почав приймати стимулятори із низької дози, яку регулювали протягом декількох тижнів для досягнення оптимальної ефективності. Він відчував легку втрату апетиту. Водночас він встановив добрі робочі стосунки з когнітивно-поведінковим терапевтом. Ральф пишався своєю новою здатністю контролювати свою тривогу та свої дії загалом.

Тривожні батьки менше здатні допомагати

Є дві основні перешкоди для лікування тривожності у дитини. Тривожні розлади є генетичними, і цілком ймовірно, що стан хворої дитини також погіршиться. Тривожні батьки часто вимагають негайно щось зробити для їхньої дитини, але вони, як правило, занадто сповнені страхів, щоб погодитися на курс лікування. Вони можуть бути настільки паралізовані цим "а раптом щось", що вони взагалі нічого не роблять. Будь-які зміни, навіть зміни на краще, можуть налякати людину з тривожним розладом. Вони застрягли між сподіванням, що дії допоможуть їх почуватися краще, і страхом, що зміни призведуть погіршення. А поточна ситуація залишається такою, як є сама по собі. Поки вони борються з цією дилемою, вони нічого не роблять. Щоб відчувати більше контролю над ситуацією, батьки можуть стати більш жорсткими та прискіпливими. Це призведе до боротьби за владу з терапевтом. За іронією долі, їхні спроби керувати власною тривогою можуть перешкодити дієвому лікуванню їхньої дитини.