- 21 лист. 2022 р.
- 15 лист. 2021 р.
Чи має школа знати про РДУГ у дитини?
Оновлено: 4 трав.
Дисклеймер
Людина має право нікому не повідомляти свої діагнози, і навіть стоматологу не треба казати, що у пацієнта СНІД - стоматолог має в кожному разі бути обережним, тобто професійним. Хоча раптом що, краще все ж повідомити - тоді можна буде вжити термінових заходів, щоб запобігти зараженню.
РДУГ не заразний і не такий небезпечний. І все ж, це діагноз, ще й психіатричний. І людина з РДУГ має право тримати його при собі. Й батьки не зобов'язані повідомляти школі про РДУГ у дитини.
Проте автор цієї статті вважає, що краще повідомляти, і спробує це обґрунтувати. Щоправда, це той випадок, коли редакція не завжди згодна з автором. При цьому редактор та автор - одна людина. Тож автор залишає за собою право ситуативно мати точку зору, протилежну викладеній у статті.
Словом - розгляньте аргументи й робіть висновки. Та ухвалюйте рішення.
Результати опитування
Серпневе опитування в ФБ групі Життя з РДУГ показало, що на запитання "Чи варто в українській школі повідомляти вчителям, що в дитини РДУГ?" з 750 відповідей 709 (94%) були "так", і 41 (6%) - "ні".
В коментарях учасники/учасниці групи поділилися своїми аргументами.
В статті ми розглянемо ці та інші аргументи "за" та "проти", але позаяк автор сам "за", то спробуємо аргументи "проти" заперечити.
Аргументи Contra
Будуть цькувати Тобто вчителі будуть називати дитину "ненормальною" чи принаймні відповідно ставитися. Те саме з дітьми. Заперечення Імовірно, дитину з РДУГ, особливо з гіперактивно-імпульсивними проявами, будуть цькувати й називати "ненормальною" за поведінку незалежно від діагнозів. А головне - дітям подобається провокувати бурхливі емоційні реакції, тому імпульсивні діти - перші кандидати на цькування. І після конфлікту, звісно, винна також дитина, яку спровокували - дитина з РДУГ. Адже "її просто попросили дати олівця, а вона ненормальна, одразу битися". І весь клас підтвердить. Діагноз можна приховати, але симптоми - ні. З іншого боку, саме повідомлення про діагноз і особливості дитини може запобігти цькуванню. Вчителі знатимуть, як працюють тригери дитини, можуть контролювати динаміку стосунків у класі без упереджень.
Буде упереджене ставлення Мовляв, "що з неї взяти, добре, хоч читати вміє". Ну або інші упередження вчителів, що завадять навчанню. Заперечення І тут навпаки: знання особливостей дозволяє адаптувати матеріал і подачу для дитини. Скажімо, вчителі іноді люблять, щоб діти сиділи рівно й не дихали. Натомість знання, що рух, крутіння, ходіння допомагають дитині зосередитися на навчанні, дозволить вчителям знайти прийнятні форми пристосувань. Наприклад, дитина зможе вільно малювати, ходити, виходити для сенсорного розвантаження. Що допоможе навчанню й запобігатиме сенсорному й емоційному перевантаженню. Це лише один приклад можливих пристосувань.
Вовчий квиток на все життя Ніби у дитини в документах назавжди залишиться тавро "психіатричний діагноз", і її нікуди не візьмуть, в університет не вступить, на права не здасть тощо. Заперечення По-перше, ніяких обмежень для навчання, отримання прав тощо немає. Навіть якщо з якогось дива діагноз записаний у якихось "документах". Навпаки, освітня політика сьогодні передбачає інклюзію, тобто включення людей з особливими освітніми потребами у загальні навчальні середовища. По-друге, терапія, тренування й ліки найчастіше гарно компенсують симптоми, як окуляри компенсують короткозорість. І можна водити авто. Інша справа, що людям з РДУГ самим варто розважливо підходити до вибору професій: якщо ви навіть з ліками за кермом "літаєте у хмарах", то, може, краще не треба? По-третє, ніяких записів немає. Совєцький рудимент "психіатричний облік" - скасований. Тобто записи у психіатра є, але це не "особова справа", яку потім всі передають одне одному, це лікарська таємниця. Навіть педіатр не знатиме про діагноз РДУГ, якщо ви не повідомите. А поширення лікарської таємниці - це стаття.
Нічого не дасть "У мене 30 дітей, я не можу для кожного..." і т.д. Або: "Ви знаєте, яка в мене зарплата?" Словом, це нікому не треба, все погано, життя - біль. Заперечення Це певним чином правда, так може бути. Але незле мати рекомендації ІРЦ, у тому числі за потреби, асистента. Тобто є шанси, що вчителі не довірятимуть діагнозу/рекомендаціям. Але вчителі різні. Від поганих вчителів дітей варто захищати незалежно від діагнозів. Але будьмо чесні, більшості вчителів не байдуже. Просто, можливо, не вистачає сил, знань, методик, часу розібратися. І якщо ви не допоможете, бо "нічого не дасть", то хто ж тоді?
Не візьмуть у приватну школу У приватних шкіл вій сдосвід: купа проблем, а гроші ті ж. Тому не беруть. Заперечення Це правда, можуть не взяти. При тому, що приватні школи часто мають менші класи, (іноді) більш мотивований персонал, і часто загалом комфортніші умови. А ще не збирають на штори. Проте, історія та ж - симптомів не сховати. Бо якщо у дитини складна поведінка і з нею не готові працювати, то її просто "попруть" з приватної школи (з державної школи, до речі, "поперти" неможливо - закони не дозволяють). І знову шукати нову. Тоді який сенс приховувати? Краще одразу про все домовитися.
Аргументи Pro
Отримання допомоги Це основна причина повідомлення школі про РДУГ у дитини. Ви можете пояснити особливості дитини, але ще й можете запропонувати багато готових рішень, сформулювати разом цільові напрямки роботи й вимірювачі досягнень, запобігти цькуванню, навіть просто зняти упередження. Адже дитина з РДУГ - не "невихований малий негідник", а людина, яка не обирала свій розлад. І заслуговує навіть на співчуття, допомогу, симпатію, визнання досягнень тощо. Можна думати про це так: якщо в дитини діабет чи епілепсія, вчителям краще про це знати. Знати, чому запобігати, що робити, якщо... І нічого ганебного тут нема. Це просто розважливо.
Зняття претензій Претензії: "не виховують", "вдома агресивна атмосфера", "поясніть їй ще раз", і таке інше. Але розуміння РДУГ допоможе позбутися багатьох претензій і фантазій. Звісно, погано, якщо ви чи дитина будете використовувати діагноз як виправдання, щоб нічого не робити. Потрібно шукати підходи, застосовувати методики, давати ліки, постійно триматися на зв'язку зі школою, допомагати. Адже вчителям важко так само як і вам, як і дитині. Певні претензії залишаться. Але можна буде говорити про підходи, про способи розв'язання проблем, а не звинувачення у "не вихованні".
Дестигматизація Одна з проблем нашого суспільства - недостатній рівень сприйняття інакшості. Люди з інвалідністю, психічними розладами, ЛГБТ+ та ін. часто непомітні в нашому суспільстві. Тротуари не розраховані на візки, школа на дітей з особливими освітніми потребами, а одностатевій парі іноді просто небезпечно триматися за руки на вулиці. При цьому РДУГ - найпоширеніший дитячий психіатричний діагноз. На клас з 30 дітей в середньому буде 2 дитини з РДУГ. І вони мають право на гідне життя в суспільстві й підтримку. Без осуду, цькувань, упереджень щодо них. Тобто ця "інакшість" має стати просто формою нормальності. Це є, і це нормально. Не трагедія, не дар Божий, просто так є. Для цього потрібно ставати видимими й не приховувати. Не шепотіти про нього. Не ховати погляд. Не ридати при згадці. Просто як з міопією: "У Сашка короткозорість, чи можна йому на передню парту?" Так просто. Звісно, такий "камінг аут" може бути підставою для упереджень і цькувань, але про це писали вище. Тож вирішуйте.
Просвіта Знову ж, з огляду на те, що дітей з РДУГ від 5 до 10%, але не всі про це знають, а хто знає - не завжди повідомляє вчителям, поширення інформації про РДУГ сприятиме суспільному благу. Чим більше людей мають адекватні уявлення про РДУГ, чим більше вчителів нормалізують для себе різні підходи в роботі, ти менше буде страждань дітей з РДУГ, сімей, вчителів тощо.
Покращення в дотичних галузях "Невидимість" - причина того, чому багато психіатрів некомпетентні щодо РДУГ, чому вибір ліків і їхня доступність такі проблемні. Вихід з "підпілля", більша суспільна обізнаність про РДУГ, призведе до того, що більше людей вчасно помічатимуть ознаки РДУГ, звертатимуться до психіатрів. Психіатри також набуватимуть більше досвіду з діагностикою й лікуванням (а з цим поки проблеми величезні!). Те саме з психотерапевтами, дефектологами, сімейними лікарями, тренерами секцій і так далі. Своєю чергою, держава більше реагуватиме на проблеми РДУГ, затверджуватиме протоколи, ліки, закупівлі, розподіли.
Юридичний захист Останній аспект. З гіркого досвіду. Недобросовісні менеджери школи можуть захотіти позбутися дитини (або вас, бо ви ж псуєте збори грошей "на штори"). Законного способу виключити дитину немає. Але можна вас "вичавити", наприклад, руками інших батьків. Заява до поліції про "неналежний догляд за дитиною" означає, що ви нібито "не виховуєте, не реагуєте, не лікуєте, не надаєте умови" тощо. Якщо ви маєте діагноз, звертаєтеся до ІРЦ за рекомендаціями, даєте ліки, сприяєте адаптації дитини в школі - ви належно доглядаєте за дитиною. А от школа навпаки - займається цькуванням, і їй буде непереливки, якщо ви займетеся розголошенням цієї справи. Тобто, школі краще не зв'язуватися з вами, якщо ви визнаєте діагноз і робите все для дитини, включно з повідомленням діагнозу та рекомендацій. "Директор школи такої-то цькує дитину за її діагноз". Ніхто не хоче побачити такий заголовок новини.
Підсумок
На наш погляд, повідомляти - корисно. А можливі ризики перебільшені. Натомість не повідомляти - дуже ризиковано з огляду на інтереси дитини.
Найкращий початок тут: нормалізувати для себе діагноз РДУГ. Можливо, ця стаття допоможе видихнути: 9 знаменитостей з РДУГ.
Якщо ж постає технічне питання: "Як повідомляти, що з цим РДУГ робити в школі?" - у нас є стаття з відповідними посиланнями:
Comments