Топографічна дезорієнтація та РДУГ

Орієнтація у просторі є однією із фундаментальних для людини, адже забезпечує здатність досягати різних локацій, розпізнавати місцевість та орієнтуватись в навколишньому середовищі. Ця складна функція залежить від кількох когнітивних процесів, таких як увага, пам’ять, сприйняття та навички прийняття рішень, усі з яких відіграють важливу роль у просторовому орієнтуванні.

Image by storyset on Freepik

Людська навігація розвивається поступово, паралельно з розвитком виконавчих функцій і мовлення. У віці 6-9 місяців діти можуть використовувати лише траєкторію інтеграції, тобто здатні запам'ятовувати свої рухи в навколишньому середовищі та орієнтуватися на основі його геометричних особливостей. Когнітивне картування починає розвиватися у віці 7–8 років, і повністю функціонує до 10-річного віку. Проте точність і ефективність навігаційних здібностей продовжують вдосконалюватися і в підлітковому віці, залежно від дозрівання сенсорних і моторних систем та зворотного зв’язку із середовищем. Відчуття та сприйняття власного тіла, зовнішні сигнали та орієнтири однаково важливі для досягнення місця та запам’ятовування шляху.

Топографічна пам’ять включає кілька когнітивних процесів і навичок, як от здатність зберігати просторову структуру навколишнього середовища, запам’ятовувати та розпізнавати складні візуально-просторові конфігурації, знаходити сполучення між двома місцями, або створювати взаємопов’язану мережу між різними шляхами. Для функціонування топографічної пам’яті людина повинна мати принаймні два типи просторових уявлень: поточний, або ж онлайн презентацію свого розташування у просторі, та офлайн, - картину самого середовища. Дуже важливо, щоб індивід створив стабільне ментальне уявлення про оточення, або так звану «когнітивну карту».

У 2009 році було описано специфічне порушення розвитку - топографічну дезорієнтацію (DTD). Цей розлад характеризується стійким порушенням просторового орієнтування, попри добре збережені когнітивні функції та відсутність неврологічних захворювань. Люди із цим порушенням мають труднощі із запам’ятовуванням маршруту, розташуванням у просторі, сприйняттям візуально-просторової інформації, а також показують значно гірші результати в процесі засвоєння топографічних навичок.

На сьогодні існують лише поодинокі дослідження розвитку топографічної пам’яті у дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ). Одним із найбільш помітних когнітивних дефіцитів у пацієнтів із РДУГ є робоча пам’ять (в тому числі візуально-просторова), включаючи короткочасну пам’ять і центральну виконавчу функцію, що відіграють вирішальну роль у розвитку топографічної пам’яті.

Комбінований підтип РДУГ (ADHD-С), що є найбільш поширеною формою розладу, характеризується значно більшими дефіцитами уваги, робочої та просторової пам’яті, порівняно з іншими підтипами РДУГ. Дослідники зазначають, що діти з РДУГ комбінованого типу мають тенденцію повторювати скоєні помилки, навіть якщо зворотний зв’язок свідчить про те, що їхня реакція була неефективною.

Link Between Topographic Memory and the Combined Presentation of ADHD (ADHD-C): A Pilot Study. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC8245696/

Stop and look! Evidence for a bias towards virtual navigation response strategies in children with ADHD symptoms. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0166432815301522

Life with DTD. https://autistictic.com/2021/01/18/developmental-topographical-disorientation/