Ніколи не карайте дитину за поведінку, якої вона не контролює

Оригінал: Never Punish a Child for Bad Behavior Outside Their Control

Погана поведінка вашої дитини – це не особисте. Зробіть своїм ворогом РДУГ, а не дитину. Помічайте гарну поведінку щодня. Припиніть звинувачувати інших. Та інші правила батьківства дітей з РДУ, які мають почути всі сім’ї.

Дебора Карпентер

Поради щодо позитивного батьківства дітей з РДУГ

Більшість батьків – гарні батьки. Але якщо у вашої дитини РДУГ, бути «гарними» - недостатньо.

Щоб ваша дитина була щаслива та успішна зараз і в майбутньому – потрібно бути чудовими батьками.

На щастя, з гарних стати чудовими батькам дитини з РДУГ легше, ніж вам може здатися. Треба тільки трохи змінити виховні стратегії та реакції на погану поведінку.

Ось, що працює (з поясненнями):

1. Прийміть факт, що ваша дитина – як і інші – не ідеальна.

Нелегко прийняти факт, що є щось нетипове з вашою дитиною. Але якщо дитина відчуває батьківську «образу на життя» і песимізм щодо майбутнього дитини, їй важко виробити в собі самоповагу й віру в свої сили, такі необхідні для того, щоб стати щасливим, пристосованим дорослим.

«Щоб дитина почувалася прийнятою та підтриманою, їй потрібно відчувати віру батьків у її здібності», каже Кен Бравн-Грачев, Ph.D., інструктор зі спеціалізованого навчання у клініці Kaiser Permanente, Портланд, штат Орегон. «Щойно батьки навчяться помічати дари ГРДУ, такі як виключна енергійність, креативність, навички міжособистісного спілкування – вони побачать сяяння всередині своєї дитини».

Керол Барньє з Нью Ферфілда, Конектікут, без сумніву бачить «сяяння» всередині своєї дитини з ГРДУ. «Моїй дитині долею призначено щось неймовірне, щось неможливе для більш спокійних дітей зі звичайним рівнем енергії», каже вона. «Я може назвати низку професій, де безмежна енергія буде надзвичайною перевагою. Я навіть заздрю його невтомному ентузіазмові щодо життя. Цікаво, чого я могла б досягнути, якби я мала такий божий дар».

З усіх сил намагайтеся любити свою дитину без умов. Поводьтеся з нею так, ніби вона вже є тією людиною, якою ви б хотіли її бачити. Це допоможе їй такою стати.

2. Не довіряйте всім «поганим новинам» про вашу дитину.

Неприємно чути описи вчителями вашої дитини як «повільної» чи незацікавленої; некорисно постійно чути тільки про погану поведінку. Але не дозволяйте негативним відгукам завадити вам всіма силами захищати навчальні потреби дитини. Врешті, діти з РДУГ можуть бути успішні, якщо отримуватимуть необхідну допомогу.

«Хоча мозок вашої дитини працює інакше, вона безперечно може навчатися й досягати успіху, як інші діти», каже Джордж Дюпол, доктор філософії, професор шкільної психології в унівіерситеті Лехай, Віфлеєм, Пенсильванія. «Подивіться на це так: якщо у вашої дитини діабет чи астма, хіба ви хоч на хвилину засумніваєтесь перед відстоюванням її інтересів?» Як діти з діабетом потребують інсуліну, а діти з астмою засобу для полегшення дихання, дитина з РДУГ потребує правильно налаштованого середовища для навчання.

Сью Греко з Варвіка, Род Айленд, непохитна у захисті інтересів свого 11-річного сина. «У мого сина чудовий мозок, - каже вона. - Він лідер, у нього чудові ідеї, але його затаврували як «нездатного до успішного навчання» у місцевій школі. Позаяк я знаю, що він здатний на більше, я записала його у католицьку школу, щоб більші вимоги та впорядкованість навчання виявили його здібності».

3. Не переоцінюйте важливість медикаментів при РДУГ.

Немає сумнівів, що для багатьох дітей з РДУГ правильно підібрані ліки суттєво покращують поведінку. Але це не означає, що тільки медикаменти допомагають, без зусиль з боку дитини. Коли ви впіймали дитину за тим, що ви просили не робити, утримайтеся від запитання «Ти не забувся випити ліки зранку?» І ніколи не погрожуйте збільшити дозу через неправильну поведінку.

«Такі твердження створюють у дитини враження, що її поведінка контрольована виключно зовнішніми факторами, - каже доктор Бравн-Гратчев. - Це відповідальність батьків сформувати розуміння, що ліки можуть покращити вже існуючі навички, але не вирішать всі проблеми магічним чином».

Як каже Сара Биковські, мама двох синів з РДУГ з Анголи, Індіана: «Я кажу своїм дітям, що їхні ліки як окуляри. Окуляри покращують зір, який у людини вже є. Мої діти знають, що їхній самоконтроль, який би обмежений він не був, це головний фактор в управлінні їхньою поведінкою».

4. Переконайтеся, що ви знаєте різницю між дисципліною та покаранням.

Ви колись скаржилися друзям чи родичам (або навіть лікарю): «Я кричав(ла), пояснював, погрожував, ставив у куток, забирав іграшки, скасовував виходи в місто, підкуповував, благав і навіть шльопав – нічого не допомагає!»? Бачите проблему з цим підходом? Будь-яка дитина розгубиться від такого різноманіття «батогів». А один з найбільш ефективних підходів у дисципліні – «пряник» похвали – навіть не була згадана.

«Багато батьків застосовують терміни «дисципліна» та «покарання» як взаємозамінні, - каже Сел Север, Ph.D., автор книги «Як поводитися, щоб ваш дошколярик теж!» (я не спромігся краще перекласти назву цієї книги How to Behave So Your Preschooler Will Too! – Дзиґа). - Насправді, вони сильно відрізняються». Дисципліна, каже він, краще, адже вона вчить дитину, як поводитися. Вона включає пояснення поганої поведінки та спрямування на прийнятну поведінку, разом з позитивним підкріпленням щоразу, коли дитина демонструє гарну поведінку. Покарання, натомість, примушує до потрібної поведінки через страх та сором.

Звісно, і для покарання є місце. Проте воно ніколи не має включати фізичні чи словесні образи і має застосовуватися тільки як останній засіб. Наприклад, якщо попри багаторазові зауваження дитина продовжує смикати кота за хвіст – її треба покарати.

Часто найкращий спосіб дисциплінувати дитину з РДУГ – це проста програма поведінкової модифікації: визначте підходящі для віку досяжні цілі, а потім систематично нагороджуйте найменші успіхи, аж поки поведінка не стане звичною. Нагородження позитивної поведінки (замість карання за негативну) допомагає дитині відчувати успіх і збільшує мотивацію вчиняти як слід.

5. Ніколи не карайте дитину за погану поведінку, яку вона не в змозі контролювати.

Уявіть, що ви кажете своїй 10-річній дитині заправити постіль. І через деякий час ви приходите й бачите, що дитина лежить на незаправленому ліжку й грає картками. Що робити? Сказати різкі слова і заборонити виходити з кімнати?

За словами др. Север, це, мабуть, не найкращий підхід. У багатьох випадках, каже він, дитина з РДУГ не слухається не тому, що неслухняна, а тому, що її щось відволікає. Відволікання – звичайний симптом РДУГ, це щось, що дитина не може контролювати. І коли ви знов і знов караєте дитину за поведінку, яку вона не контролює, ви налаштовуєте її на неминучу невдачу. Врешті її бажання догодити вам випаровується. Вона думає: «Який сенс перейматися?» Як наслідок – страждають стосунки дитина-батьки.

Найкращий підхід в таких ситуаціях – просто нагадати дитині зробити те, що вона має зробити. Покарання має сенс тільки тоді, коли абсолютно зрозуміло, що дитина навмисно не слухається. Наприклад, відмовляється заправляти ліжко. Але ніколи не поспішайте з цим висновком.

6. Припиніть звинувачувати інших людей у труднощах вашої дитини.

Можливо, ви з тих батьків, що бачать провину будь-кого, крім своєї дитини? Можливо, ви кажете щось на кшталт: «Водій в автобусі має контролювати дітей в салоні», або «Якби вчитель краще володів ситуацією, у моєї доньки не було б стільки неприємностей у школі»?

Інші люди можуть мати вплив на проблеми вашої дитини. Але звинувачування оточуючих заохочує вашу дитину скидати з себе відповідальність. Навіщо, якщо можна звинуватити інших (або ви їх звинуватите самі)?

7. Будьте обережні, щоб відокремити дію від діяча.

«Ціпок і камінь можуть переламати мені кістки, але слова ніколи не завдадуть мені шкоди»? Не вірте цьому. Діти, які постійно чують про себе погані речі, врешті-решт починають їм вірити.

Неважливо, наскільки вас засмучує поведінка дитини, слова «ледачий», «гіпер», «роззява» або будь-які подібні можуть завдати болю. Зупиняйте себе, щойно почнете говорити щось на кшталт: «Ну ти й нероба, невже не можна підтримувати порядок у кімнаті?» або «Що з тобою не так? Я ж тобі казав, я казав тобі тисячу разів…»

Керол Брейді, Ph. D., дитяча психологиня з Г’юстона, пояснює: «Батьки повинні зробити ворогом РДУГ, а не дитину. Коли ви приписуєте проблеми від РДУГ особистості дитини, її самоповага падає. Але коли ви об’єднуєтесь з дитиною для вирішення проблем поведінки, ви створюєте атмосферу любові й підтримки, попри всі негаразди».

Наступного разу, коли кімната вашої дитини буде в безладі, скажіть: «У нас проблема, мені потрібна твоя допомога». Поясніть, що в темряві пройти підлогою через розкидані речі буде небезпечно, а неприбрана їжа може привабити тарганів. Запитайте пропозиції. Чим більше дитина залучена до рішення, тим кращий результат.

8. Не кваптеся казати «ні».

Всі діти в певних ситуаціях мають почути «ні» - для втримання їх від небезпечних та неправильних дій. Але багато батьків кажуть «ні» рефлекторно, без обмірковування - може, «так» є прийнятною відповіддю. І дитина, яка занадто часто чує «ні», починає бунтувати – особливо, коли в дію вступає імпульсивність.

Чому батьки одразу кажуть «ні»? Часто це побоювання («Ні, тобі не можна йти до школи самому»), занепокоєння («Ні, ти не можеш заночувати у Джейка, доки я не поговорю з його батьками»), бажання контролювати («Ні, до сніданку ніяких перекусів»), або потреба бути головним («Не сьогодні, малий, я дуже втомився»). Розумні батьки знають, коли сказати «ні», а коли краще набрати повітря і дати ствердну відповідь.

У багатьох випадках невеличкі зміни у тому, як ви використовуєте слова «ні» і «так» визначають, чи буде у вас приємна взаємодія чи кепська конфронтація.

Припустімо, ваша дитина хоче піти на вулицю пограти, а ви хочете, щоб вона сіла і зробила домашнє завдання. «Замість того, щоб автоматично сказати «ні», - пропонує др. Дюпол, - попросіть її допомогти придумати робоче рішення». У такому разі вона відчуватиме, що має принаймні якусь міру контролю над ситуацією, а ви намагаєтесь врахувати її бажання. Вона буде менше невдоволена і більше схильна до співпраці.

9. Приділяйте більше уваги позитивній поведінці своєї дитини.

У намаганнях вирішити проблеми з поведінкою своїх дітей багато батьків не помічають, коли діти поводяться добре. Такий негативізм може вплинути на всі аспекти життя.

«Перевчіть себе, щоб бачити позитив, - каже др. Север. - Помічайте, коли ваша дитина добре поводиться чи робить щось добре, і хваліть її. Коли ви завважуєте і хвалите бажану поведінку, ви вчите дитину тому, що вам потрібно, а не тому, що вам не потрібно».

Як каже соціальна психологтня Барбара Фредріксон, Ph.D., дослідження показують, що співвідношення «3 позитивні зауваження до 1 критичного» дає найкращий результат у формуванні добробуту, емоційної стійкості, підтримці здорових стосунків. Це «співвідношення Лосади» докладно описане в книзі Фредріксон 2009 року «Позитивність» та у продовженні 2013 року «Любов 2.0». (Зауваження зануди – число Лосади, тобто 3 позитивні емоції на 1 негативну, в позитивній психології вже розкритикували, дослідження Фредріксон вважають неякісними. Якщо подумати – це співвідношення може бути для різних людей різне, критика і похвала в конкретних випадках суб’єктивно дуже по-різному переживається тощо. А сама цифра 1 взагалі ніби дає право на критику. Типу: «ну тричі похвалив, а тепер я тобі влаштую прочухана». Але сама модель – хвалити треба більше ніж критикувати – інтуїтивно виглядає безсумнівною. Гаряче підтримую. – Дзиґа).

Не забувайте, що деякі негативні поведінкові прояви, що ми приписуємо РДУГ – просто типова поведінка для всіх дітей певного віку. Корисно спочатку зважати на стадію дитячого розвитку, особливо, якщо дитина з РДУГ – ваш первісток.

Зробіть щастя та сміх наріжним камінням сімейного життя. Цікаво проводьте час з дітьми. Катайтеся на велосипедах. Грайте з ними у парку. Відвідуйте музеї разом. Водіть дітей у кіно. Звісно, життя з РДУГ може бути складним. Але й нагорода для батьків, які у гарних стосунках з дітьми – величезна.

10. Навчіться передбачати потенційно вибухові ситуації.

Уявіть, що вашу доньку запросили на вечірку. Це гарна новина, особливо для дитини, яка не є дуже популярною серед однолітків. Тепер уявіть, що вечірку влаштовує дівчинка, з якою у вашої дитини нещодавно була сварка. Чи треба просто «тримати кулачки» й сподіватися на краще?

«Достоту ні, - попереджає др. Дюполь. – Батьки забагато знаходяться у режимі реакцій на події, замість прогнозування й планування наперед». Простий план, каже він, - це все, що треба, щоб позитивний досвід не перетворився на негативний для всіх зацікавлених сторін.

«У нас вдома є «План», - каже Сара Биковські. – Перед походом до магазину чи в гості до друзів ми обговорюємо поведінку, на яку очікуємо, і можливі завади для неї. У нас також є алгоритм дій для будь-якої проблеми, що може виникнути. Я кажу: «Чи можу я поговорити з тобою хвилинку?» і відвожу його від інших. Ми обговорюємо, що відбувається і шукаємо рішення. Іноді нам все ж доводиться йти раніше, але це трапляється значно рідше».

Що б ви не робили, будьте послідовні. «Всім дітям краще від послідовності, - каже др. Дюполь, - але діти з РДУГ потребують її особливо. Це для них не розкіш, а необхідність». Зміни планів в останню хвилину чи переривання звичного порядку дій можуть посіяти хаос з дітьми, які й без того постійно почуваються розбалансованими й такими, що щось наздоганяють.

«Налаштуйте все вдома на організованість і відповідальність, а потім підтримуйте цей порядок як у армійському бараку, - пропонує Ширлі МакКурді, яка сама має РДУГ, організаційна психологиня, авторка книги «Скинути на підлогу – це не варіант». – Все має бути просто й доступно: впорядковані шухляди з одягом, складені по течкам домашні завдання і великий сімейний календар з кольоровими позначками».

Коли батьки поводяться узгоджено, діти чітко знають, чого очікувати. Врешті, чим більш передбачуваним і послідовним буде середовище для вашої дитини, ти щасливіше буде вся сім’я.

11. Будьте гарним прикладом для наслідування.

Батьки – найбільш впливові рольові моделі для дітей, тож будьте уважні до своєї поведінки. Якщо ви не контролюєте себе, як ви можете очікувати, що це буде робити дитина?

«Крик демонструє поганий приклад того, як дитині впоратися з негативними емоціями, - каже др. Брейді. – Батьки схильні вважати, що чим голосне вони кричать, тим краще дійде до дитини – але це не працює. Єдине, що чує дитина – це їх гнів. І ситуація швидко виходить з-під контролю».

Абсолютно нормально час від часу відчувати гнів до своєї дитини. Але НЕ нормально постійно на неї кричати. Ви навряд чи волаєте на своїх колег та друзів, тож ви точно можете контролювати свій гнів, якщо потрібно.

Наступного разу, коли дитина зробить щось, від чого у вас закипає кров – вийдіть з кімнати, зробіть кілька глибоких вдихів, зробіть ще щось для заспокоєння себе. Коли ви демонструєте дитині, як ви самозаспокоюєтеся, вона вчиться важливості самоконтролю.

Якщо ж ви все ж зірвалися – не сумнівайтеся, що треба вибачитися.

12. Шукайте допомоги від інших.

Деякі речі в житті просто неможливо зробити самотужки, і виховання дитини з РДУГ – одна з них. «Якщо ви оберете підхід Самотнього Героя, ви закінчите душевним, емоційним та фізичним виснаженням, - каже др. Бравн-Грачев. – Побудуйте гідну НАСА систему підтримки. Тоді якщо ваша власна система перевантажена чи збоїть, що неминуче трапляється час від часу, хтось обов’язково допоможе зібрати все докупи».

Знайдіть психолога, корекційного педагога, іншого фахівця, що спеціалізується на РДУГ.

Сью Кордіш з Тингзборо, Масачусетс, знає цінність надійної системи підтримки. «Роками ми з чоловіком непокоїлися, що жодна няня не зрозуміє особливих потреб нашого сина, - каже вона. – Ми пробували найняти тінеджера, це не спрацювало, і ми залишилися ще більш занепокоєними. Без родичів, що живуть поблизу, ситуація була важка. Ми просто нікуди не виходили. Потім ми знайшли няню, яка працює з дітьми з особливими потребами. Нарешті ми змогли розслабитися й наздогнати трохи втраченого часу як пара».