Модель Кублер-Росс

Є така «модель Кублер-Росс» - п’ять щаблів горювання. Авторка спочатку писала про горювання від втрати близької людини, а потім розширила розуміння до будь-яких «втрат» - смертельний діагноз, розлучення, втрата роботи, або ж психіатричний діагноз дитини. П’ять етапів мають різну вираженість і навіть послідовність, але вони так чи так проявляються, на думку авторки.

Модель не є якоюсь науковою реальністю, а радше гарний спосіб подивитися, що з нами відбувається.

Візьмемо діагноз ГРДУ у дитини й побачимо, як воно у нас було (чи є).

1. Заперечення

На цьому етапі ми відмовляємося прийняти діагноз. Це помилка, думаємо ми. Нам кажуть вчителі, інші батьки (ще й як кажуть!), але ми не готові визнати факту, що щось не так. І навіть коли приходимо до психіатра, все одно думаємо про помилку, непрофесіоналізм, злий умисел тощо (а в умовах нашої медицини це ще й може виявитися правдою). І ми шукаєм інших психіатрів. А також неврологів, астрологів…

2. Гнів

Гнів допомагає заякоритися у буремному світі, який перед нами постав. Ми вже набралися сил, щоб покинути стадію заперечення, але тепер ми відчуваємо, що хтось має бути в цьому винний. Звісно, винна школа, винні лікарі, винні родичі з їхніми методами виховання, винний чоловік/дружина, бо це їх паскудні гени передалися дитині, винний Бог, який допускає таке. І черговому психіатру та родичам ми кажемо про всіх негідників, які довели нашу дитину. Гнів деструктивний, але тепер він допомагає зібрати енергію.

3. Торг

Тут ми дуже хочемо, щоб нам дали чарівну таблетку, заспокоїли. Ми починаємо підтасовувати факти, підштовхувати психіатра до висновку, що все Ок, що все ще можна переграти. Ми можемо також обіцяти Богові, що кинемо курити й будемо жертвувати на благодійність. Нам здається, що гарною поведінкою чи благаннями можна «викупити» здоров’я дитини.

4. Депресія

На цій стадії ми у відчаї, ми відчуваємо, що все погано, що нічого гарного не буде, це безвихідь. Також нас охоплює тривога – як дитина буде вчитися, дружити, зростати… На цій стадії вже є визнання проблеми.

5. Прийняття

Нарешті, ми приймаємо ГРДУ у дитини як факт, з яким ми можемо щось робити, лікувати, корегувати.

В сім’ях дітей з ГРДУ бувають всі ці стадії. По-різному виражені у всіх батьків. Також можна думати, що у дітей з ГРДУ є подібні явища, просто діти в цьому процесі більше пасивні учасники, на відміну від батьків.

В ідеалі вчителі, психологи, психіатри, які працюють з сім’ями, мали б розуміти емоції батьків, адже від цього залежить продуктивна співпраця.

Наостанок пригадаймо запитання Дена Гілберта, Гарвадського дослідника щастя: «Що б ви обрали: виграти мільйон, чи камінь в нирках?» Безглузде запитання? З точки зору суб’єктивного переживання щастя – через рік це буде байдуже. Мільйон підвищує відчуття щастя, камінь і операція знижують, але через рік «щасливість» людини повертається на той же рівень (за незмінності решти умов).

Тому як не боляче вдарив нас ГРДУ, це не завадить нашим дітям бути щасливими, і нам з ними.

Но пасаран.