Коли дискусія про АВА стала срачем

У спільноті Життя з РДУГ розверзлася дискусія щодо АВА терапії.

Поспіль два пости зі срачами. Почалося все зі статті Чому ABA-терапія та її похідні — загроза життю.

Нумо я висловлюся, що не так зі срачем?

Наголошу: я не фахівець з АВА. Навіть ніколи не бачив. Тому я б казав ширше про поведінкові методи.

фото Pexels.com

Так от, маємо дві фракції.

1. "АВА - ЦЕ ЗЛО. ВОНА ЛАМАЄ ДІТЕЙ, ПРИМУШУЄ НЕ БУТИ СОБОЮ, ВЧИТЬ МАСКИНГУ, ТРАВМУЄ."

та

2. "ДИТИНУ ТРЕБА АДАПТУВАТИ ДО ЖИТТЯ В ЦЬОМУ СВІТІ. ЯКЩО АВА НЕ ЧЕРЕЗ ЕЛЕКТРОШОК, ТО ВОНА МОЖЕ БАГАТО З ЧИМ ДОПОМОГТИ."

Як на мене, тут треба для початку відкинути АВА і поговорити про норму й адаптацію.

Отже, ми можемо розуміти, що нейродивергентність - теж варіант норми. В сенсі - це не виправиш і не треба.

Також ми можемо розуміти, що нейродивергентність - це виклик, це додаткові труднощі в адаптації й розвитку, адже цей світ більше налаштований на нейротиповість.

Тепер питання практичне.

От у мене дитина з РДУГ (РАС, you name it). Я розумію, що дитині важко бути з іншими людьми, її не хвилюють питання, які хвилюють мене. Наприклад, питання здатності до самостійного життя. Дитині не до того, вона дивиться, як їздять поїзди. Все.

Дитина не навчається, не стежить за власною гігієною, атакує інших дітей, бо не розуміє концепції власності та кордонів. І так далі. Це я вигадую просто для прикладу.

Я не хочу ламати дитину, але я не можу собі дозволити не адаптувати її до самостійного життя. Треба навчити ходити в туалет, треба навчити не лізти обличчям в обличчя інших, не мучити хом'яка тощо.

Що мені робити? Як на мене, я можу використовувати поведінкові методи. Чесно кажучи, у мене й виходу немає.

А чи можна ці поведінкові методи застосовувати насильницьки? Звісно. Якщо я мрію, щоб донька стала балериною, хай як вона це ненавидить, я можу змусити. І їй взагалі не треба при цьому бути нейровідмінною - я й так травматизую чудово.

Коли хтось з першої фракції каже:

"ви всі садисти, звірюги, мене калічили в дитинстві, ви так само хочете? Горіть у пеклі"

- це явно перегин. Ніхто не хоче дитині зла. І такі емоційні викрики тільки ображають батьків, які двома руками тримають свою стріху, щоб не поїхала, але намагаються зробити так, щоб дитина виросла щаслива і самостійна.

Коли хтось з другої фракції каже:

"це все дурня, ненаукові фантазі, замовкніть всі, хто проти священної науки ефективності"

- це явно перегин. Ніхто не хоче покинути дитину напризволяще, хай бадиллям росте, аби не травмувати. Такі емоційні викрики ображають людей, які реально на досвіді знають, що таке "ламати", і які наслідки. І хочуть захистити своїх і чужих дітей від такого досвіду.

Моя конкретна пропозиція: нумо говорити про цілі інтервенції.

(Наприклад, АВА, жетонна система, домашнє завдання, підкуп цукерками, навіть електрошок - не цілі, а методи, які в різних ситуаціях ефективні / неефективні та корисні / шкідливі).

Запитання до першої фракції:

Ви не проти, щоб дитину поведінковим методом навчити просити дозволу взяти чужу іграшку?

Запитання до другої фракції:

Ви не проти, щоб дитина розуміла свої потреби та емоції і могла їх адекватно виражати?

За великим рахунком, фракції не різні. Просто проблема визначення АВА спотворює дискусію. Давайте так: якщо "АВА - зло", то ми всі тут проти. Якщо "АВА - благо", то ми всі тут за.

А якщо АВА інструмент, який може бути використаний на шкоду чи на користі - тоді треба дивитися по ситуації й шукати фахівців.

Докладно про проблему дивіться: How a therapy once seen as a victory for autistic kids has come under fire as abuse.