NPO Dzyga
- 19 лют. 2022 р.
- Читати 4 хв

Коли батько дитини з РДУГ не визнає проблеми

Оновлено: 10 квіт.

Як правило, це тато не визнає РДУГ. Хоча не завжди. Проте будемо орієнтуватися на більшість - на мам, це стаття для вас.

Але якщо тато прочитає статтю - буде значно легше всім, адже, маємо надію, з’являться приводи поговорити й пошукати рішення. Мабуть, найкраще звернутися до сімейного терапевта. Але якщо це заскладно, можна зробити певну роботу самотужки.

Стаття не містить рецептів як таких (або принаймні рецептів, готових до легкого застосування), але містить перелік ідей та пропозицій, які ви можете пристосувати до своєї ситуації та виробити власні розв’язки.

1. Ваша мета

Загальний опис проблеми винесений у заголовок. Але пошук рішення залежить від деталей.

Яка ваша мета? Ось приклади:

щоб чоловік займався розв'язанням проблеми РДУГ разом зі мною
щоб він вирішив проблеми пошуку лікаря, ІРЦ, школи, пошуку ліків, психолога, системи поведінкової корекції, а я готова дотримуватися системи
щоб чоловік мене підтримував у моїх намаганнях дати раду, а не звинувачував у неуспіхах

Це не взаємозаперечні варіянти, або ж просто етапи, але думка така - якщо ви розумієте, що буде гарним результатом вашої домовленості з чоловіком, то сам процес домовляння можна побудувати ефективніше.

Отже, якого результату спілкування з партнером ви прагнете?

2. Стратегії спілкування

У жінки та мужа точно вже вироблені стратегії спілкування. Якщо є проблема несприйняття, то, радше за все, вона взаємна. Тобто люди в парі з часом накопичують певні способи спілкування, які будують бар’єри між ними. Кожен знає систему “кнопок”, які починає натискати, щойно заходить розмова з емоційним підґрунтям. Слово за словом.

Ідея полягає в тому, щоб обдумати, буквально виписати кнопки свої та партнера. І спробувати поговорити без натискання на них.

Ось приклади фраз, які погано впливають на конструктив:

Ти завжди
Ти ніколи
А я пам’ятаю, коли ти
Я ж казав(ла)
Ой, все

Це фрази образи або атаки. У відповідь вмикаються стратегії контратаки або виправдовування. У кожному разі, мета розмови забувається.

3. Контакт з потребами

Так психологи іноді називають розуміння, відчування своїх власних потреб. І відкрите бачення партнера з його потребами.

Не треба плутати з метою. Хоча мета, як правило, формулюється на підставі потреб. Ось лише деякі приклади, чого можуть хотіти люди від партнера у проблемах з дитячим РДУГ:

підтримки, співпраці
турботи, заохочення
емоційної безпеки, стабільности
взаємної поваги
легкости, комфорту
зворотного зв’язку
простору для дій, визнання здатности
і т.д.

Отже, поставте собі запитання: чого я хочу від нього, коли?.. А також: чого він хоче, коли?..

Це важливе підґрунтя для домовленостей - визнання, що в іншої людини є потреби. Можна сперечатися з цілями, методами, але з потребами та емоціями, які вони викликають не посперечаєшся - якщо вони є, то є. Ігнорування їх у себе та у партнера призведе до поганих рішень.

4. Розподіл ролей

Не завжди в сім’ї уголос проговорено, хто за що відповідає. І можуть бути відповідні непорозуміння.

Скажімо, ви очікуєте, що чоловік опікуватиметься питаннями взаємодії зі школою, а він вважає, що це ваша справа.

Важко домовитися, коли є взаємно неузгоджені очікування. Від несправджених очікувань виникають розчарування, образи, конфлікти.

Яким би не був розподіл ролей щодо питань РДУГ і загалом дитини, варто домовитися, хто у якій царині “головний”, кому які повноваження, які рішення треба ухвалювати разом, а які повністю на “головному”.

Наприклад, якщо ви вирішили, що поведінка дитини повністю на мамі, тоді тато має визнати й підтримати повноваження ухвалювати рішення. Або ж питання здебільшого на матері, а тато долучається в обговоренні рішень які ліки давати, проте поважає експертизу дружини й досліджує питання, перш ніж висловлюватися.

Іншими словами: покладаєш це на мене? Я згодна (якщо згодна). Але тоді довіряй моїм рішенням. Не довіряєш рішенням? Тоді долучайся, досліджуй, з’ясовуй, а не покладай все на мене.

5. Що може тебе переконати?

Обміркуйте такий метод: “що може тебе переконати?”

Не вважаєш, що у дитини ментальний розлад? А якби уявити, що розлад є, то за яких умов можна тебе переконати це визнати? Це така мисленнєва модель, гра.

Не віриш, що Земля - куля? Що може тебе переконати? Вважаєш, що борщ - африканська страва? Що може тебе переконати в іншому?

Тобто ми закликаємо співрозмовника сформулювати умови зміни точки зору. Не факт, що ми цих умов можемо досягнути, але якщо є готовність до раціональної розмови, цей прийом допоможе побудувати стратегію роботи. Наприклад, чи буде офіційний діагноз психіатра достатнім доказом наявности розладу? Ні? Що тоді?

Необхідно знайти реалістичний шлях тестування переконань, а не “коли мені Папа Римський скаже”.

6. Позитивне підкріплення

Ще один метод у пошуці спільної мови - позитивне підкріплення. Ідея проста: людина не любить, коли їй погано, але прагне, щоб було добре.

Якщо слова “нам треба поговорити” вже викликають викид адреналіну та кортизолу - домовитися важко. Тому важливо, щоб перемовини відбувалися з повагою і подальшою вдячністю.

Важливо, щоб кроки назустріч віталися усмішкою, подякою, зустрічним кроком, а не словами “нарешті” та “а я ще коли казала, ти не слухав!” Позитивне підкріплення спонукає до розвитку поведінки домовляння. Негативне - блокує її.

Прикінцеві думки

Описані ідеї можуть допомогти побудувати стратегію пошуку спільної мови, проте це навряд відбудеться миттєво. Це робота. Але робота спільна, успіх неможливий шляхом насильства, погроз та скандалів - навіть, якщо рішення буде під тиском визнане іншою стороною, прикрість у стосунках буде руйнувати довіру й подальші домовленості.

Отже, варто дотримуватися відомого принципу “спочатку контакт - потім контракт”. І в домовленостях з дитиною, і з чоловіком/дружиною.