Викриття покоління "втраченого" психічного здоров'я

Оригінал: Unmasking the 'Lost' Mental Health Generation

Автор: Arthur Lazarus, MD, MBA

Багатьом дорослим ретроспективно діагностують аутизм, РДУГ та біполярний розлад

blackwhite.pictures

Термін "втрачене покоління" зазвичай використовується для опису покоління людей (в США), що досягло повноліття під час Першої світової війни, і був популяризований Ернестом Хемінгуеєм. Він вказував на розчарування, яке спіткало багатьох, особливо інтелектуалів і творчих особистостей, які пережили війну та її наслідки.

Кілька десятиліть потому цей термін був застосований до іншої групи. "Поколінням Вудстока" зазвичай називають бебі-бумерів, зокрема тих, хто був молодими людьми в 1960-х і 1970-х роках, коли проходив знаменитий музичний фестиваль у Вудстоку в 1969 році. У культурному чи суспільному контексті їх іноді називають "втраченим поколінням", оскільки вони кинули виклик багатьом загальноприйнятим нормам і цінностям під час значних суспільних потрясінь.

У контексті психічного здоров'я термін "втрачене покоління" було введено у фундаментальній статті 2015 року, опублікованій в журналі The Lancet Psychiatry для позначення дорослих із розладами аутичного спектру (РАС), котрі в дитинстві не отримали відповідного діагнозу. Пізніше це поняття було розширено, щоб включити дорослих, у яких ретроспективно діагностували інші розлади розвитку та психічного здоров'я, такі як розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) і біполярний розлад.

Втрачене покоління у сфері психічного здоров'я

"Втрачене" покоління у сфері психічного здоров'я в першу чергу включає людей, які були дітьми до кінця 20-го століття - періоду, коли обізнаність і розуміння РАС, РДУГ і біполярного розладу були значно нижчими, ніж сьогодні, а діагностичні критерії не були точними - або їх взагалі не існувало (наприклад, термін "мінімальна мозкова дисфункція" часто був відповідником РДУГ). У цей час ці стани часто помилково діагностували як поведінкові проблеми або особистісні риси, що призводило до невідповідного лікування або взагалі до відсутності лікування в період дорослішання.

Примітно, що поширеність аутизму у дітей становить трохи менше 3%, але нейродивергентні риси в загальній популяції (включаючи аутизм, ОКР, РДУГ, дислексію та інші) можуть зустрічатися у 15-20%.

Дорослі аутисти можуть залишатися нерозпізнаними, або діагноз їм ставлять на пізньому етапі життя лікарі загальної практики. В одному дослідженні 10% пацієнтів в одній з лікарень мали ознаки РАС, але їм так і не було поставлено правильного діагнозу. Насправді у дорослих людей з аутизмом приблизно в 30 разів менше шансів, що їм буде поставлений діагноз, ніж у дітей. Слово "аутизм" не з'являлося в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів до 1980 року.

Вплив відсутнього або запізнілого діагнозу

Люди, які виросли без належного діагнозу, часто борються з симптомами, які неправильно трактувались,  або не були помічені в дитячі роки. Така пізня діагностика може мати значні наслідки для їхнього соціального, професійного та особистого життя. Через нерозпізнані симптоми вони могли мати проблеми зі школою, роботою, стосунками та самооцінкою. Нерозуміння того, чому вони відчувають або діють інакше, ніж їхні однолітки, могло призвести до відчуття ізоляції, відчуження та образи.

Крім того, ці люди втратили можливість раннього втручання та лікування, які могли б покращити якість їхнього життя. Це може включати поведінкову терапію, медикаментозне лікування та освітні пристосування, які, як правило, більш ефективні, якщо їх розпочати на ранньому етапі життя.

Добре задокументованим фактом є те, що багато дорослих з такими станами, як РАС, РДУГ та біполярний розлад, розробили різні механізми подолання та стратегії для приховування своїх симптомів. Це явище, яке часто називають "камуфляжем" або "маскуванням", передбачає, що люди свідомо чи підсвідомо керують своєю поведінкою, щоб відповідати суспільним нормам або очікуванням.

Маскувальна поведінка особливо поширена серед дорослих з РАС, включаючи примусовий зоровий контакт під час розмови, навчання сценарію відповідей у соціальних ситуаціях або придушення стимуляції (самостимуляції, наприклад, плескання руками або розгойдування). Деякі люди з аутизмом також можуть розробляти складні стратегії уникнення ситуацій, які можуть виявити їхній аутизм, наприклад, уникати спонтанних соціальних заходів, де вони не можуть передбачити очікувану від них поведінку.

Така поведінка може ускладнювати розпізнавання ознак аутизму у дорослих, зокрема медичними працівниками, що призводить до запізнілого або відсутнього діагнозу. Крім того, хоча маскування може допомогти аутистам орієнтуватися в соціальних ситуаціях, воно часто має значну психологічну ціну. Постійні зусилля, спрямовані на те, щоб виглядати нейротипово, можуть бути психічно та емоційно виснажливими, призводячи до високого рівня стресу, тривоги й навіть вигорання, що може загострити проблеми з психічним здоров'ям і сприяти високому рівню депресії та тривожних розладів, які спостерігаються у дорослих з РАС.

У випадку РДУГ дорослі можуть розробити стратегії управління своїми симптомами, наприклад, використовувати календарі, будильники та інші інструменти, щоб залишатися організованими. Вони також можуть обрати професію або спосіб життя, який відповідає їхній потребі у високому рівні активності.

Люди з біполярним розладом можуть навчитися розпізнавати свої перепади настрою і вживати заходів, щоб пом'якшити їхній вплив. Вони можуть ізолюватися під час маніакальних або депресивних епізодів, або ж надмірно компенсувати їх у більш стабільні періоди, щоб зберегти свої стосунки та обов'язки.

Хоча маскування та механізми подолання можуть “зробити” людей з усіма трьома розладами нейротиповими, вони не усувають основний стан. Це підкреслює важливість ранньої діагностики та втручання, щоб люди могли отримати необхідну підтримку, не вдаючись до постійного маскування. Це також підкреслює необхідність прийняття та розуміння суспільством нейророзмаїття, що зменшить тиск на людей з аутизмом, який змушує їх маскувати свою природну поведінку.

Наслідки для медичних працівників

Зростання кількості діагнозів РАС, РДУГ та біполярного розладу у дорослих має значні наслідки для фахівців у сфері психічного здоров'я. Це підкреслює необхідність покращення підготовки та обізнаності щодо цих станів у дорослих, а також розробки відповідних діагностичних інструментів і стратегій лікування для цієї групи населення.

Крім того, він підкреслює важливість врахування цих діагнозів при роботі з дорослими, які мають складні проблеми з психічним здоров'ям, особливо з тими, хто має в анамнезі невдалий досвід лікування.

"Втрачене" покоління дорослих з ретроспективним діагнозом РАС, РДУГ та біполярного розладу слугує важливим нагадуванням про прогрес, якого ми досягли в обізнаності про психічне здоров'я та його діагностиці. Однак це також підкреслює необхідність постійних зусиль для покращення раннього виявлення, втручання та підтримки людей з цими станами, незалежно від їхнього віку.